Нарис історії найстарішого в світі студентського комедійного театру сторінка 6

Сезон 1973-74 років.

Перша поїздка за кордон - до Польської Народної республіки. Перекладаємо тексти на польську і вчимо. Вже в Польщі просимо гідів проконтролювати нашу вимову. Наші старання не проходять марно. Глядачі сміються до сліз, а після вистави кореспондент польського радіо цікавиться, за якою методикою ми так прекрасно вивчили польську мову. Разом з нами виступають вокалісти і капела бандуристів КПІ. Дуже тепло нас приймають і на заводі "Пафаваг", і у радянській військові частині. У місті Легніце ми виступаємо перед українською діаспорою, яка спочатку дуже холодно налаштована до російськомовних радянських українців, але закінчувався концерт в прекрасній атмосфері національного єднання, глядачі аплодували, стоячи.

Взагалі радісне відчуття від успішного виступу не можна порівняти ні з чим. А тут була ще й певна перемога, але перемога, в якій не було переможених. Мистецтво взагалі, а особливо розумний гумор - то є велика сила, яка зближує душі, приносить порозуміння, піднімає над дріб'язковим і тимчасовим.

Це був наш останній виступ у Польщі. І такий успішний! Дуже хотілось його як слід відзначити. Але у нас на 17 душ була всього пляшка шампанського і "чекушка" коньяку. Я знайшов вихід. Оскільки всі ми були вже голодні, це "спиртне" розділили порівну на 17 душ, але після цього 15 хвилин ніхто не взяв у рота ні крихти. Як було всім добре! Як весело і радісно! Може, так і треба приймати алкоголь?

До 15-річччя театру я написав і поставив нову виставу "Гуморочок". Спектакль вели факір (Євген Кузін) і асистентки (Таня Нижник і Наталя Коломацька - новенькі талановиті дівчатка, які зразу органічно увійшли до колективу, а згодом стали провідними актрисами). У цій виставі щедро розкрилися акторські здібності одного з кращих складів театру - Олександра Ніжерадзе, Євгена Кузіна, Віктора Олійника, Євгена Іващенка (він вже успішно працював і в режисурі), Андрія Ганчука, Світлани Жирухіної, Наталі Чорногуб, Олени Горбач та інших. Тільки в інституті виставу грали дев'ять разів підряд.

А влітку за путівками ЦК ВЛКСМ агітбригада театру дала 28 концертів на танкерах та земснарядах Волзького річкового пароплавства.

Сезон 1974-75 років.

Відшліфовуємо і багато граємо "Гуморочок". В цьому ми принципово розходимося із деякими теоретиками, які вважають, що основна мета самодіяльності - зайняти вільний час трудящих. А для нас і тисяч наших глядачів це мистецтво. На наші вистави йдуть з більшою охотою, ніж на деякі вистави професійних театрів, тому що за художнім рівнем драматургії, акторською майстерністю і, головне, духовним наповненням ми можемо декому з професіоналів, як кажуть спортсмени, дати фору.

У грудні їдемо до Болгарської Народної республіки, до міста Габрово - визнану столицю гумору. Граємо болгарською. Спочатку в студентських гуртожитках, потім в Актовій залі інституту, у міському Палаці Культури. Після концерту (а ми виступали у складі концертної бригади разом із капелою бандуристів, солістами і танцюристами) на сцену винесли 18 корзин квітів. Особливо зворушило глядачів, що грали ми болгарською.

Наступного дня на прохання міськкому компартії Болгарії ми повторюємо увесь наш концерт для вчителів усіх учбових закладів міста Габрово. Взагалі-то він не планувався, але влада оцінила його виховну функцію і все організувала за один день. То був не концерт - щире свято дружби!

За цей сезон - 34 вистави і концерти, на яких побувало біля 14 000 глядачів.